[Riktin]

Выдержки.

Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця. Вони облягають мою кімнату. Я зачиняю двері, наче боюся, що світло лампи витече все крізь шпари. От я і сам. Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. Воно мені заважає. Що там?
Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип помосту під їх вагою. Ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. Я не хочу про вас думати. Я краще ляжу. Погашу лапму і сам потону у чорній пітьмі. Може, я і обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в "ніщо". Так добре було б стати "нічим" - безгласним, непорушнім спокоєм. Однако там, за моєю стіною, щось є...
Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене кров. Я не маю вже краплі гарячої крові й для тих живих мертвяків, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився.
А люди йдуть. За одни дугий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні - і всі кричать у мої вуха криком свого життя або свєі серті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов. Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: "Тут вихід не вільний!"
Мой дні течуть серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я теперь маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини - одна зелена, друга блакитна - й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там хожу і шукаю спокою. Йду.
Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі? Я так і зроблю. Сідаю. Круг мене темно. Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт. Хочу спіймати, записати у пам`яті - і не виходить. От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх...І не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б`ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сіто і засівають нею поля?
Врешті таки підглядів. Се було прекрасно.
Так протікали дні мого intermezzo серед безлюддя, тиші і чистоти.

Михайло Михайлович Коцюбинський - Intermezzo.
1908 рік.

Перевод.

Десять чёрных комнат, заполненных тьмой под самый потолок. Они окружают мою комнату. Я закрываю двери, будто боюсь, что свет лампы выберется через щели. Вот я и один. Вокруг ни души. Тихо и безлюдно, но я всё-таки что-то слышу, за своей стеной. Оно мне мешает. Что же там?
Я ощущаю твёрдость и форму, затопленной на дне чёрной мглы мебели и скрип помоста под её тяжестью. Ну что ж, стойте себе на месте, отдыхайте спокойно. Я не хочу о вас думать. Я лучше лягу. Погашу лампу и сам утону в чёрной мгле. Может, и я превращусь тогда в бездушный предмет, который ничего не чувствует, в "ничто". Как прекрасно было бы стать "ничем" - безмолвным, недвижимым спокойствием. Но там, за моей стеной, что-то есть...
Вы видите, я даже не краснею, дицо моё белое, как и у вас, потому что страх высосал из меня кровь. У меня уже нет ни капли горчей крови и для тех живых мертвецов, среди которых вы идёте, как кровавое наваждение. Проходите! Я устал!
А люди идут. За первым второй и третий, и так без конца. Враги и друзья, близкие и чужие - и все кричат в мои уши криком своей жизни или своей смерти, и все оставляют на моей душе следы своих подошв. Закрою уши, замкну свою душу и буду кричать: "Тут не свободный проход!"
Мои дни текут через степь, через долину, налитую зелёным хлебом. Бесконечные тропинки, скрытые, интимные, будто для самых близких водят меня через нивы, а нивы катят и катят зелёные волны и плескают ними у самого горизонта. У меня теперь отдельный мир, он будто жемчужная ракушка: прижались краями две половинки - одна зелёная, другая голубая - и замкнули в себе солнце, будто жемчужину. А я там хожу и ищу спокойствия. Иду.
Когда лежишь в поле лицом к небу и вслушиваешься в многоголосную тишину полей, то замечаешь, что есть в ней что-то не земное, а небесное.
Не лучше ли сесть тихонько и зажмурить глаза? Так и сделаю. Сажусь. Вокруг меня темно. Сверкают только острые, колючие вскрики, и мелко сыпется смех на металлическую пластинку, как дробь.
Хочу поймать, записать в памяти - и не выходит. Вот-вот, кажется.... тью-и, тью-и, ти-и-и... Нет, совсем не так. Трийю-тих-тих...Ничего подобного.
Как они это делают, интересно? Бьют клювами в золото солнца? Играют на его лучах, как на струнах? Просеивают песню на мелкое сито и засевают нею поле?
В конце концов подсмотрл. Это было прекрасно.
Так протекали дни моего intermezzo в безлюдьи, тишине и чистоте.

Михаил Михайлович Коцюбинский - Intermezzo.
1908 год.
(Перевод by Riktin)

@темы: Цитаты

Comments

[Псих/оз/]

"Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?

Сон?

Як я чекав їх часом!

А коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе — люди і там

чигали на мене. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались

налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні... Слухай-но, слухай! Ти й

тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може більше

вмістити. Воно повне ущерть. Дай мені спокій...

Так було по ночах.

А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі

потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських

вулиць.



* * *

Поїзд летів, повний людського гаму. Здавалось, город витягує в поле свою залізну

руку за мною і не пускає. Мене дратувала непевність, що тремтіла в мені: чи

розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? Невже я вирвусь від сього

зойку та увійду у безлюдні зелені простори? Вони замкнуться за мною, і надаремне

клацати буде кістками залізна рука?".

(Новела Михайла Коцюбинського "Intermezzo").



На самом деле очень сильная новелла. Во всяком, такое мой больной рассудок воспринимает на ура.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

Мой тоже. Одно из немного, что мне понравилось из украинской литературы. Остальное, в основном, нытьё.

[Псих/оз/]

Riktin ...ну, есть ещё несколько произведений,он их единицы. Это факт.

А из стихов мне вообще только два нравятся (и не один из них не принадлежит Шевченко ;").



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

ну, я люблю два стиха Леси Украинки) ну, даже один))) второй так, из-за двух строк)

[Псих/оз/]

А мне Франка стих нрав один оч сильно.

...уже за такие строчки:

"В отцей маленький інструмент

кладу маленьку кулю

і замість любки, на момент.

ії до сердця тулю..."



Нужно найти его целиком...

А то напортачю с окончанием, я ж себя знаю.



Ф.Н.

[Riktin]

мммм, да) знаю этот стих)

Найди. В интернете полно должно быть))



/как приятно встретить единомышленникв в просторах русского интернета)))/

[Псих/оз/]

Riktin ...ха,...в и-нете...мдя,...когда-то находила, сча не могу никак. Помню что со сборника "Зів'яле листя",...нашла сборник,...нашла 2ое стихо, кое лю...а того нетЪ.

Вот тот второй : http://www.franko.lviv.ua/ifranko/franko/zb2/v26.html



Русского, эт ты к тому, что дайри -русский сайт?)



Ф.Н.

[Псих/оз/]

Нашла...

Іван ФРАНКО



* * *



Отсей маленький інструмент,

Холодний та блискучий…

Один кивок… один момент…

І крові ключ кипучий…

Легенький крик… безсильний шепт,

А там — поклін покірний, —

Отcе весь лік, отсе рецепт

На весь мій. біль безмірний.



В отсей маленький інструмент

Кладу маленьку кулю

І замість любки на момент

Його до серця тулю.

Один кивок… легенький гук,

Неначе свічка здута,

І він з моїх упаде рук,

І з мене спадуть пута.



Один момент — хіба ж се гріх?

І пощо так страждати?

Марний комар, пустий горіх,

Та й пощо заважати?

Ядро завмерло — геть марну,

Порожнюю лушпину!

Один кивок! За мить одну

Навіки я спочину.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

ух, буду дома - найду тебе))



ну, вобще-то да. Хотя я говоил вообще о просторах рунета)

[Riktin]

Леся УКРАЇНКА



КОНВАЛІЯ



Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.



Та недовго навтішалась

Конвалія біла, —

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.



Он понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.



Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає:



То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:

“Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!”



Ta й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.



Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.



Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.



Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів’ялу,

Залишить байдуже!..





Леся УКРАЇНКА



CONTRA SPEM SPERO1!



Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні,

Проминуть молодії літа?



Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!



Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.



І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть, і настане

Ще я для мене весела весна.



Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать,

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.



В довгу, темную нічку невидну,

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.



Я не дам свому серденьку спати,

Хоч кругом буде тьма та нудьга,

Хоч я буду сама почувати,

Що на груди вже смерть наляга.



Смерть наляже на груди важенько,

Сніг застеле сувора імла,

Але дуже заб'ється серденько, –

Може, лютую смерть подола.



Так, я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити буду! Геть думи сумні!



2 травня 1890 р.



_____________________________

1 Без надії сподіваюсь (лат.)



Леся УКРАЇНКА



* * *



Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.



Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

[Псих/оз/]

Riktin да я уже нашла;))).



Просторы рунета;))...одна большая матрица в матрице;").



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

да, это точно)

[Псих/оз/]

Riktin .... и это всё последствия 4х часового разговора про матрицу...(как в фильме, как в матме, как для меня/кого то иного).



Гутовые стихи. Но мне Франко как-то ближе...т-к я пишу в похожем цвете жизни.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

зачем же так долго?.. ____-____,,



мой стиль вообще к Ахматовой ближе ___-___,, наеврное, поэтому я её и люблю)

[Псих/оз/]

Riktin "теперь ты понял, почему моё...не бьёться сердце, под твоей рукою"...Ахматова.



А что ж ещё, курсак за день надоело делать, Готика просила какой-то патч для лечения глюков, да и спать не хотелось (как всегда после 3 ночи...не успеешь до 3,фффсё...сидеть до утра). Плюс меня стоит только увлеч какой-то филосовской фразой...и ффсё, эт надолго.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

одно из любимыз стихотворений)



ну, вобще-то, меня тоже, но я предпочитаю говорить вживую) а в инете мне становится лень печатать)

[Псих/оз/]

Riktin ...а мне от руки писать лень стало, да и у компа почерк лучше:").



А где твоё (на ты мона,думаю?) творчество можно прочесть то?.

У Ахматовой, как ты понял, то стихо самое любимое.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

)))



(конечно можно)



в дневнике) тут два или три моих стиха висит) два, кажется. И голос, и она пела) даже на этой странице) есои что - могу скинуть сюда, напрмер) но потом)



не саме, а одн из любимых)

[Псих/оз/]

Riktin, это: Я бояться отвык голубого клинка

И стрелы с тетивы за четыре шага.

Я боюсь одного - умереть до прыжка,

Не услышав, как лопнет хребет у врага.



Вот бы где-нибудь в доме светил огонек,

Вот бы кто-нибудь ждал меня там, вдалеке...

Я бы спрятал клыки и улегся у ног.

Я б тихонько притронулся к детской щеке.

- твоё?))).



А у мя то стихо- самое;)).



Ф.Н.

[Riktin]

нет___-___,,, где ты это нашла?...

[Riktin]

это моё



***

Она пела песню о том, что пора закругляться,

Что пора сложить руки и сиднем сидеть у окна.

Но не сможет она лёгкой трели его не поддаться,

И забыв обо всём, вслед за ветром шагнёт из окна.



Она пела о том, что кривые крестьянские руки

Не скажут того, что нам шепчут наши сердца.

Она пела и пела, на пышной груди сложив руки,

А потом вслед за ветром шагнула она из окна.



Она пела - играла с блестящей рубиновой пылью,

Раз за разом от слёз закрывая руками глаза.

Она пела куплет, и в тот час становился он былью,

Но однажды она шагнула за ним из окна.



Она пела в умах маловерных людей поколенья,

Она пела, когда ночью голос глушила гроза.

Она пела о том, что не даром даны утвержденья,

Но, однажды забыв обо всём, вслед за ветром ушла из окна.



***

И голос звучит последним предвздохом,

Закрываешь глаза – скалится время.

Не верь изначально известным подвохам,

Есть более, более тяжкое бремя.



Учись задавать простые вопросы,

Тем, кто тяготеет к сложным ответам

И жизнь-неудачницу дёргать за косы,

Не обращаясь к её же советам.



Твой путь пресекает дорогу сильнейшим –

Теперь ожидай удар со спины.

Не скажешь мне, есть ли смысл в дальнейшем,

Когда пред тобой только грязь темноты?

[Псих/оз/]

Riktin ...тот нашла у тя в дайрике, просто там не было подписано чьё, по сему и спросила.

Сдержанная нежность у тебя в стихах, ну, во всяком, такое ощущение. А написано хорошо, грамотно, скажем так. Есть за что похвалить и за что покритиковать (это во мне до сих пор говорит память, ибо я часто пишу именно конструктивную критику и похвалу;))). За что на меня автора часто в обиде. Но...

А тут небуду критиковать, просто понрав. Первого, оно вообще - весенне вышло...



ВотЪ.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

во второй записи)) это Мария Семёнова))) из книги Волкодав.



У меня уже есть грамотный критик)) Но я стараюсь на критику не обижаться. А вообще, спасибо)

[Псих/оз/]

Riktin правильный подход.

Волкодава читала, ток стиха почему-то не помню...нуно бу пролистать.

Нзч.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

стих там самый первый)

[Псих/оз/]

Riktin [мдэ...]..а у мя нету его в начале. У мя в электронном виде книга. Хм, поищу иные варианты.



Ф.Н.

[Riktin]

Псих/оз/

ну...ищи)) хочу почитать вторую книгу и дальлше....но лень))

[Aileen_Brennan]

Riktin ох,а я вот только только рассуждала о дурацкой украинской литературе,однообразной,и таки действительно,полной нытья оО

[Riktin]

Aileen_Brennan
ммм.. полностью поддерживаю) она действительно нудная и полная нытья. Не люблю украинскую литературу вообще)

[Aileen_Brennan]

хе,я думала только у меня такое отвращение к украинской литературе.)все сводится к тяжкой судьбе украинского народа,но я бы не сказала,что в россии людям было жить легче,и даже в самые тяжкие времена людям удавалось создавать достойные,красивые произведения,и разнообразные,кстати.